Шо по людяності?

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення. Я вступила в університет і пішла на пари 19 вересня 2022-го — війна не закінчилася.
Мені виповнилося 18 років 29 серпня 2023-го — а війна триває.
20 лютого 2024-го я почала зустрічатися зі своїм коханим, який народився в Запоріжжі. І чую від нього: «20 лютого 2024-го. Майже рівно два роки, як я не був удома…»

8 березня 2025-го я їду в Черкаси за обміном. Нам кажуть: «Не лякайтесь. Бо кожної ночі до гуртожитку приїжджають автівки й збивають ворожі ракети, які пролітають над Дніпром».

Я пишу цей текст 14 березня 2026-го. А путінська машина і російський режим досі існують. Так само, як і війна. Україна перебуває у стані повномасштабної війни вже понад чотири роки. Люди втрачають дім, спокій, майбутнє. І, на жаль, – один одного.

Та чи всіх це справді хвилює? Чи всіх турбують наші національні інтереси?
Поки українці платять найвищу ціну, у світі досі працюють економічні механізми співпраці з росією. Достатньо згадати нафтопровід «Дружба», через який роками транспортувалася російська нафта. Зараз угорський прем’єр-міністр Орбан погрожує, шантажує, викрадає громадян і гроші, нацьковує цілу державу проти нашої нації — усе тільки заради цього нафтопроводу і власної вигоди. А що, виграти вибори по-іншому вже не можна?
Поки лідери держав і політики проводять засідання у Верховній Раді України, обговорюють санкції та політичні рішення, звичайні українці продовжують жити у війні.
Це наше життя. І воно триває вже роками. І головне питання залишається тим самим: Шо по людяності?